СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Духовність”


Чим ближче до московських попів, тим далі від Бога?

1 вересня 2006 р. | Автор/джерело: Олександр Палій, «Оглядач»
 27153

На противагу Івану Мазепі, російський цар Петро І ліквідував московський патріархат, а керувати церквою доручив одному з міністрів. Також Петро заснував «Сумасброднейший, Всешутейший й Всепьянейший Собор».

Московська церква передбачувано виступила проти встановлення пам'ятника гетьманові Мазепі. Як заявив прес-секретар Української Православної Церкви Московського Патріархату Василь Анісимов, „Мазепа - спірна фігура, дуже суперечлива особа в історії, люди до нього відносяться по-різному. Встановлення такого пам'ятника не відповідає духу "Універсалу". Раніше у Харківській області в містечку Коломак відбулося закладання каменя під будівництво першого в Україні пам'ятника гетьманові Івану Мазепі, який планують відкрити 25 липня 2007 року в день 320-річчя його обрання гетьманом України.

Між тим, в історії України ще не було правителя, за часів якого велося б таке масштабне церковне будівництво та надання підтримки православним монастирям та церковним братствам, як за Мазепи. Гетьман щедро фінансував спорудження численних православних храмів, розбудував в Україні на свій кошт, а також використовуючи військовий скарб, близько 20 церков.
Ще більше церков було реставровано коштом гетьмана. Різні за виконанням, величні споруди водночас мають і спільні риси, названі мистецтвознавцями "Мазепиним бароко". Попри те, що лише в Києві в 1930-их роках було знищено понад 220 культових споруд, чимало зі збудованого Мазепою дожило до нашого часу.

У 1690-х роках були здійснені кілька десятків гігантських культових будівництв по всій Лівобережній Україні та в Києві. У 1693 році Мазепа наново побудував братську церкву Богоявлення. Відновив Києво-Печерську Лавру, обніс її кам‘яною стіною, поставив дві брами з церквами над ними. Іван Мазепа також своїм коштом обновив Софіївський Собор і побудував Софійську дзвіницю, яка стала разом із Софійським собором, збудованим ще князем Ярославом Мудрим, візитною карткою столиці.

В Пустинно-Миколаївському монастирі в Києві вибудував у 1690 році нову величну церкву св. Миколая. збудував велику церкву Вознесіння в Переяславі, церкви у Глухові, Батурині, Мгарському монастирі тощо. Його благодійна релігійна діяльність поширилася далеко за межі України, в інтересах усього православ‘я. Церкві Гробу Господнього в Єрусалимі Іван Мазепа переслав срібну плиту та своїм коштом надркував арабський переклад Євангелія.
На противагу українському гетьману Івану Мазепі, російський цар Петро І релігійністю не відзначався. Петро І ліквідував московський патріархат, а керувати церквою доручив одному з міністрів (який називався оберпрокурор Священного Синоду). Також Петро І заснував "Сумасброднейший, Всешутейший й Всепьянейший Собор", з "кардиналами", "єпископами", "священиків" з надзвичайно сороміцькими титулами навіть з точки зору 21 століття, які регулярно "причащались", напиваючись під час оргій, у тому числі гомосексуальних, до безтями разом із "всешутейшими матерями-ігуменями і архієрейшами".

Петро І сам уклав статут "Сумасброднейшего, Всешутейшего й Всепьянейшего Собора" – досі в російський друк потрапили лише уривки з цього тексту, але й цього досить. Завдяки цим стародавнім документам стає зрозуміло, чому сьогодні в Росії матюками не лаються, а розмовляють (див. наприклад: www.istrodina.com). Також відомо кілька випадків, коли Петро І особисто брав участь у тортурах і стратах стрільців, священиків та старообрядців. Загальновідомий випадок, коли Петро І власноруч закатував власного сина.

Ще більш жорстокими були дії армії Петра І на території України. Так, зокрема, за наказом Петра І відбулося вирізання московськими військами 20-тисячного населення Батурина. Увірвавшись у гетьманську столицю завдяки підступу зрадника Носа, московські війська вчинили нечувану різанину, убивши не тільки захисників, а й усе цивільне населення міста включно з немовлятами. Віднедавна на тому місці, де стоїть цитадель Батуринської фортеці, насипано курган і встановлено пам'ятник у вигляді хреста з розп'яттям. На цьому хресті прикріплено ікону, яку було знайдено під час розкопок у Батурині на скелеті жінки, яка притискала до себе малу дитину.

Жодних протестів проти встановлення пам‘ятників Петру І в Росії чи в Україні від Московської церкви ніколи чути не було. Між тим, кожен може перевірити – у Біблії є заповідь „не убий”, однак нема заповіді „не побажай свободи своїй Батьківщині”. Головною помилкою гетьмана Мазепи стало те, що його дії не досягли успіху. Замість того, щоб накласти анафему на Петра І та інших російських тиранів, від Івана Грозного до Сталіна, за всі їхні людиновбивства, синовбивства та безчинства, в тому числі й по відношенню до церкви та моралі, московська церква досі апелює до проголошення анафеми українському гетьманові Мазепі. Хоча священики, які її оголосили, мали звичайну людську слабкість – вони просто не ризикнули виступити проти відомого своїм садизмом царя, і під дулами рушниць мусили оголосити анафему гетьману навіть у тих церквах, які збудував сам Мазепа. Крім того, у багатьох священиків, які оголошували анафему Мазепі, родичі перебували в заручниках у московитів. Анафема Мазепі не врятувала більшість церковних ієрархів України – чимало їх було ув‘язнено, а ще більше відправлено в заслання.
Примітно, що жодних протестів у Московської церкви не викликають і пам‘ятники новітнім руйнівникам церкви – діячам комуністичної епохи – Лєніним-Дзержинським-Постишевим тощо, які, на відміну від Мазепи не будували, а руйнували тисячі храмів. Таку політику Московської церкви в Україні зрозуміти не важко. У замітці про доповідь полтавського губернатора фон Богговута міністрові внутрішніх справ від 1914 року сказано: „Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения. Благочинных назначать с особым разбором. Во главе епархий ставить архиереев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных. Оказать самое крутое давление на священников, которые заражены украинофильством”.

Після минулих президентських виборів відданість московського патріархату виключно політичним цілям стала вже настільки очевидною, що постає логічне запитання: чи вважати Московську церкву церквою, чи ідеологічним підрозділом іноземної держави на чужій, ворожій території? Незаперечний факт – московська церква погано виконує свої прямі обов‘язки, які випливають із статусу церкви. У тих регіонах, де переважають парафії Московського патріархату, найбільша в країні злочинність, найвищий рівень соціальних хвороб, зокрема СНІДу, туберкульозу, наркоманії та алкоголізму, найбільша кількість бездомних дітей. А церковні служби збирають лічених бабусь – значно менше, ніж у місцевих пивних. І в рази менше, ніж кількість активних прихожан у церквах регіонів, де вплив Московського патріархату мінімізовано.

Вочевидь, московський патріархат не здатен слідувати Біблійному принципу, відповідно до якого перед Богом усі люди й нації рівні – „немає ні юдея, ні елліна, ні скіфа”. І тому немає народів, які мають право панувати над іншими чи відбирати в інших народів Батькіщину.

 Повна версія


 ДО ТЕМИ:

 Facebook
 Коментарі