СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Думка українця”


Володимир Зеленський отримав всю владу в країні. Але є одне «але»

26 липня 2019 р. | Автор/джерело: Павло Казарін, Радіо Свобода
 2009

Нищівною буває не тільки поразка, але й перемога. На зразок тієї, яку здобув в Україні Володимир Зеленський. Після парламентських виборів у країні фактично зникла система стримувань та противаг.

Верховна Рада завжди була місцем для дискусій. Кожному президентові доводилося узгоджувати власні «хочу» ‒ з парламентськими. Створення коаліції завжди нагадувало торги ‒ коли за лояльність фракцій або окремих депутатів тріумфатору перегонів доводилося йти на компроміси. Відтепер все це в минулому.

Єдина дискусія, яка можлива в країні ‒ це дискусія всередині однієї-єдиної партії. «Слуга народу» не залежить від інших парламентських фракцій. З ними стануть вести переговори лише в тому випадку, якщо правляча партія вирішить змінити Конституцію.

Українці звикли не любити парламент. Цей інститут традиційно пасе задніх у рейтингу довіри. Але при всій справедливій критиці, він залишався одним з елементів системи, яка нікому в країні не дозволяла стати одноосібним центром ухвалення рішень. Але не тепер.​

Володимир Зеленський контролюватиме не тільки свій офіс. У його розпорядженні ‒ парламент і Кабінет міністрів, силовий блок і виконавча влада. З приводу судів теж не варто плекати ілюзії ‒ вітчизняна судова система неодноразово доводила гнучкість хребта і вміння зчитувати кон’юнктуру ситуації. Пульт управління державою відтепер зосереджений в руках однієї людини. Хтось цьому радіє. Хтось стривожений. Але ні прихильники, ні противники цю ситуацію змінити не в змозі.

Для повноти картини президенту залишилося лише заручитися підтримкою мерів і місцевих рад. Ми вже бачимо ознаки «приведення до присяги» на прикладі столиці ‒ де обраного мера Віталія Кличка відсувають від реальних повноважень. Можна припустити, що керівники інших міст або самі постараються знайти компроміс з новою владою, або їм не залишать вибору. Зрештою, правоохоронна система прекрасно освоїла мистецтво виборчої ефективності.

За великим рахунком, Володимиру Зеленському залишилося досягти взаєморозуміння з головними акціонерами країни ‒ олігархами. Така угода не виглядає нереалістичною. Як мінімум тепер, поки легітимність нового президента захмарно висока, відкрито воювати з ним ‒ не найбільш виграшна стратегія. Тим більше, що законодавчі віжки залишаються в руках президентського офісу ‒ а блокувального пакета у жодної фінансово-промислової групи просто немає.

По суті, Володимир Зеленський тепер може все. На рівні інститутів його ніщо не обмежує. Так, є інерція суспільства. Так, є негласний соціальний договір. Так, є об’єктивні економічні умови. Але в президентських руках тепер сконцентрований той обсяг повноважень, який не дозволить Зеленському кивати на їх нестачу.

Прихильники президента можуть радіти. Але проблема в тому, що ніхто не може впевнено говорити про те, на які бажання Володимир Зеленський розтрачує чар-квітку, що дісталася йому. Це можуть бути давно назрілі реформи, які виведуть країну з інерції та застою. Або навпаки ‒ низка помилок, за кожну з яких ми заплатимо фрустрацією та якістю життя.

У цьому просторі невизначеності є лише один маяк. Міжнародні донори. До війни офіційний Київ міг лавірувати між Заходом і Сходом, поперемінно беручи в борг у Москви та Брюсселя. Але тепер закордонна «тумбочка з грошима» залишилася лише одна. І кошти з неї можна брати лише під цілком конкретні зобов’язання.

Українська бідність ‒ єдиний фактор, що стримує експресію будь-якого політика. Наш економічний суверенітет досить умовний ‒ і саме це вселяє надію. Як мінімум на те, що багато перезрілих реформ вдасться втілити в життя. Тому що Володимиру Зеленському вже не вдасться пояснити Заходу їх «непроведення» протидією парламенту чи Кабміну.

Звичайно, ця ситуація ще не є гарантією чого б то не було. Безумовно, новий президент може вирішити, що західні умови йому не підходять. Але в цьому випадку українські громадяни зможуть переконатися в тому, наскільки глибокою буває кроляча нора. А ті, хто твердять, що «гірше вже не буде», зможуть переконатися у своїй неправоті.

Зрештою, економічним законам байдуже до наших бажань.

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі