СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Політика”


Росію не можна повертати в ПАРЄ, вона продовжує скоювати воєнні злочини

10 червня 2019 р. | Автор/джерело: Марія Щур, Радіо Свобода
 1989

З огляду на всі порушення міжнародного права, прав людини та воєнні злочини, скоєні Росією в Україні та Сирії, цю країну не можна поновлювати в усіх правах в Раді Європи, вважає впливовий французький політолог і дипломат Ніколя Тензер.

Він засудив позицію європейських дипломатів та політиків, як таку, що не базується на принципах і лише потурає агресору. Керівник Центру досліджень та аналізу політичної діяльності (CERAP), фахівець із питань геостратегій та аналізу політичних ризиків, автор звітів для французького уряду та численних публікацій дав ексклюзивне інтерв’ю Радіо Свобода під час зустрічі тристоронньої групи з України, Росії та ЄС з пошуку миру в Україні, що проходила у Нормандії 2-5 червня.

На понеділок, 10 червня запланована зустріч президента Парламентської асамблеї Ради Європи Ліліан Морі Паск’є з представниками Держдуми і Ради федерації Росії, яка, як очікується, буде ще одним кроком до повернення Росії права голосу в Парламентській асамблеї Ради Європи без жодних попередніх умов.

– Не можна допускати повернення депутатів від Росії до Парламентської асамблеї Ради Європи, базуючись на принципах, бо ця країна допустилася грубих порушень міжнародного права, прав людини і воєнних злочинів в Україні та Сирії. Це – саме те, чого прагне російська пропаганда – вони хочуть показати, що Росія – це «нормальна країна». Але серед членів Ради Європи Росія не є «нормальною країною». Ця країна порушує всі норми і принципи, які мали б об’єднувати країни Ради Європи, і заради яких ця організація була створена.

– У 2008 році Франція відігравала велику роль у врегулюванні конфлікту в Грузії, коли Росія напала на цю країну. У 2017 році після президентських виборів у Франції Емманюель Макрон дуже різко говорив з президентом Росії Владіміром Путіним про російське втручання у вибори, про російську пропаганду. Але нині тон розмови змінився. Що змушує французьких політиків змінювати своє ставлення до Росії?

– Я не розумію нашої французької позиції. Бо на словах вона є дуже твердою. Не потрібно йти за прикладами до виборів 2017 року, можна пригадати вибори до Європейського парламенту кілька тижнів тому. Тоді Макрон дуже гостро засудив втручання Росії у виборчий процес у Франції зокрема і в Європі в цілому.

Також Макрон дуже гостро засудив бомбардування Росією цивільних районів Сирії, це – з останніх подій.

Тож з одного боку, ми бачимо дуже гострі заяви, а з іншого – різні спроби пом’якшення політики, серед яких оця спроба повернути Росії видимість міжнародного авторитету, повернувши її до ПАРЄ. На мою думку, ця політика є дуже непослідовною, їй бракує внутрішнього логічного зв’язку, тяглості. І це потрібно припинити, Франція та Німеччина не мають грати на руку Путіну.

Потрібно чесно сказати що Росія не є «нормальною країною», вона порушує права людини як у себе вдома, так і на окупованих нею територіях, це – агресивна держава, яка скоює воєнні злочини.

Це навіть уявити важко – постійний член Ради безпеки ООН скоює воєнні злочини! Вони цілком навмисно обстрілюють цивільні райони, вбивають жінок і дітей у Сирії. Вони підтримують режим Асада у Сирії, який відповідає за тисячі смертей. Це є реальність і речі потрібно називати голосно і ясно.

– Але про ці злочини західні держави, включно з Францією, говорять. Лише дії свідчать про зворотнє, це ви маєте на увазі?

– Саме так. Говорять вони одне, а роблять – інше. Така політика є помилковою, бо будь-яка поблажливість щодо Росії дає Кремлю стратегічні переваги, дає можливість для російської пропаганди подати позицію Заходу як слабкість.

Навіть нашій громадській думці це важко пояснити. І таким чином ми самі її вводимо в оману. Візьміть війну в Україні. Тут у Франції, в Німеччині, в Італії люди вже забули про те, що за три години льоту від Парижа триває війна. І що ця війна триває понад п’ять років, що загинуло понад 13 тисяч людей, і понад півтора мільйона людей стали біженцями та внутрішніми переселенцями. Про це знають українці, ваші сусіди, Балтійські країни, Польща, але тут люди про це не знають.

А чому вони про це не знають? Тому що європейські політики, керівники європейських держав не говорять про війну в Україні день у день. Ані про сирійську війну не говорять, намагаються не згадувати про воєнні злочини, про біженців, про тисячі мертвих.

– Ви сказали про європейські уряди, що вони не дуже про це говорять, а чи достатньо про це говорять самі українці? Чи офіційна Україна може зробити більше?

– Так, офіційно Україна про це говорить, на міжнародних майданчиках про це чітко заявляє. Але є ще великий незадіяний потенціал. Україна повинна більше працювати з громадською думкою, з лідерами громадської думки. Я про це вже говорив українському міністру закордонних справ Павлові Клімкіну, ми зустрічалися кілька разів.

І я дуже чітко йому сказав: «Дивися, Павле, я пишу про Україну постійно. Я є одним з тих, хто постійно стежить за Україною, я захищаю міжнародні принципи, які порушені щодо України. Інколи я можу буди критичним і щодо самої України, але це є дружня критика. Я є другом України. Але в Парижі мене ще не запросили на жоден український захід. Я не зустрічався з українським послом, мене не запрошували на якісь круглі столи, на виступи. А це потрібно робити, потрібно створювати події, запрошувати французьких інтелектуалів, дипломатів, журналістів, дослідників, авторів, таких як я, і обговорювати ці питання».

Також я йому сказав, що в Європейському парламенті немає українського кокусу, групи людей, об’єднаних ідеєю просування українського порядку денного. Ви маєте щось подібне в Канаді, у США, але лише тому, що українці Канади і Америки самі дуже політично активні і організуються на підтримку України. Я справді вважаю, що Україна повинна докласти більше зусиль, для того, щоб доносити свою власну позицію, захищати свої інтереси, і краще організовувати спільні дії разом з людьми, які її підтримують. Бо Росія є дуже добре організована. А Україна – ще ні, у плані організації та комунікації потрібно робити більше.

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі