СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Думка українця”


Чи є Україна «другою Росією»?

4 червня 2017 р. | Автор/джерело: Сергій Грабовський, Радіо Свобода
 2306

«Украина – это та же Россия, но немного другая» – точно такі чи майже такі твердження не є поодинокими на вустах російських лібералів, і не лише «системних», тобто вмонтованих у режим Путіна як дозволена опозиція, а й «позасистемних», щирих борців із владою «кремлівських чекістів».

Що ж, у цьому немає нічого нового. Як і в тому, що більшість росіян не вважає Україну повноцінною державою, а українців – окремою, такою як інші, нацією; так, за опитуванням авторитетного «Левада-центру», у січні 2017 року 53% респондентів не вважали Україну закордоном, 42% – вважали, 5% не визначилися. Цікаво, що найголовнішими рисами українців росіяни найчастіше вважають лицемірство, хитрість і заздрість. Одне слово, неповноцінність і негатив.

Зважаючи на великодержавну й антидемократичну історію Росії і намагання влади за підтримки більшості населення воскресити в тій чи іншій формі Російську імперію, ці твердження (в тому числі на вустах значного числа лібералів) не дивні. Вкрай дивним, на мою думку, є інше – згода з такими твердженнями певних груп інтелектуалів у самій Україні, причому не проповідників «русского мира», а тих, хто вважає себе справжніми європейцями у постсовєтській державі.

«Україна і Росія – обидві уламки та спадкоємці Совєтського Союзу… У них однакові соціально-економічні системи… В обох сировинне господарство…» Чули, читали таке? І наче не заперечиш – схожі риси справді є. Але ж мезозойський іхтіозавр і сучасний дельфін також помітно схожі. Проте один – плазун, другий – ссавець, причому психічно незрівнянно розвиненіший. Отож придивимося до аргументів адептів схожості України й Росії.

«Погана копія» чи інша країна?

Ось що цими днями записав у ФБ популярний політичний аналітик, доцент КНУ імені Шевченка Петро Олещук:

«Бачу як у ФБ розганяють нову статтю, чому «Росія краща за Україну» і т.д.

Звісно, розгортається «дискусія», де ура-патріоти виступають «захисниками України».

Хоча я не розумію, чого треба когось захищати?

Це ж очевидні речі.

Ми і Росія – спадкоємці одного СРСР, і ми і вони продовжували одну і ту ж магістральну лінію побудови олігархічних, сировинних економік.

Ясно, що російська сировинна економіка буде потужніша за нашу в рази. Бо у них більше сировини. Вони добувають нафту, газ і ще купу всього корисного.

Ми валимо залишки лісу та миємо бурштин.

Ясно, що за таких умов ми завжди будемо разів у три бідніші.

Аби змагатися з Росією, треба змінювати якість. Заманювати інвесторів. Створювати умови для ведення бізнесу. Інакше – немає шансів.

Але поки ми, не зважаючи на всі переіменування, в економічному та соціальному плані залишаємося поганою копією Росії.

А погана копія не може бути кращою за оригінал».

Як бачимо, Олещук радикальніший за московських лібералів – як на нього, Україна гірша за Росію, бо є не більше, ніж «поганою копією» нинішньої РФ.

Але чи обґрунтовані його аргументи?

Передусім зауважимо, що в межах СССР Росія відігравала роль метрополії, Україна – колонії (ситуацію не змінює те, що Совєтський Союз значно мірою був «сировинною імперією»; такий тип імперій описаний іще Марксом у «Капіталі», і це окрема цікава тема). Відповідно і структура економіки, не кажучи вже про культуру, станом на 1991 рік була істотно відмінною. Крім того, Росія – не постгеноцидна країна, росіяни не мають національної травми (читайте Джеймса Мейса), а українці й кримські татари – це постгеноцидні нації. Вже на цьому рівні відмінності надзвичайно істотні.

Спадкоємцем СССР – і юридично, і фактично є виключно Росія. Пан Олещук чогось забув, що остання привласнила совєтські золотий запас, нерухомість по всьому світу, військово-морські флоти тощо. Тобто стартові можливості в обох держав були принципово різними. До того ж частка кінцевого продукту в промисловості України становила третину, а в Росії – понад половину, тобто українська економіка була відчутно несамостійною. Як наслідок – кланово-олігархічна модель закономірно була експортована до України з Росії, де вже у середині 1990-х ствердилася так звана «семибанкірщина». Експорт не відбувся б, якби влада України перебудувала структуру економіки – не «шукаючи інвесторів», а радикально змінивши її, перетворюючи уламок імперії з неефективним ВПК на національну економіку. Так не сталося – не в останню чергу внаслідок об’єктивно антинаціональних настанов переважної більшості претендентів на роль національної еліти (незалежно від свого етнічного походження), їхньої «зачарованості на Схід», на московські взірці.

Уже цей побіжний огляд засвідчує, що Україна не може бути копією Росії.

Де панує сировинна економіка

А тепер погляньмо, чи справді в обох державах панує сировинна економіка.

Ось яку структуру експорту має Україна (беру 2016 рік): 45,4% – продовольчі товари (від меду до збіжжя). Деревина і вироби з дерева – 4,5%. Чорні та кольорові метали і вироби з них – 24,1%. Машини, устаткування, транспортні засоби – 8,2%. Продукція хімічної та пов’язаних із нею галузей – 5,5%. І так далі. Це не сировинна економіка, це економіка з низьким рівнем переробки продукції. Так, реально деревини вивозиться більше. Так, реально всі обсяги вивезеного бурштину не враховані (хоча частково враховані, є графа «неформальна» торгівля – це 3,8%, майже 1,3 мільярда американських доларів. Але навіть якщо додати ще кілька мільярдів на бурштин і дерево – все одно в порівнянні з загальним обсягом офіційного експорту у 33,6 мільярда американських доларів це небагато, хоча й не так мало.

У Росії ж інша структура експорту. Частка паливно-енергетичних товарів експорту до країн СНД у 2016 році становила 32,6%, до країн «далекого зарубіжжя» (Таджикистан для росіян – це «ближнє зарубіжжя», Фінляндія – «далеке»; ще один приклад імперіалістичного мислення) – 62%, лісу і паперу – відповідно 4,4% і 3,3%, сільгосппродукції – 11,2% і 5,2%, металів і виборів із них – 11,7% і 10%. От це – сировинна економіка.

При цьому обсяги експорту нафти торік виросли на 6,6%, газу – на 13,8%; ці галузі експорту дають приблизно третину російських доходів від експорту.

Чи можна прирівняти це до домінування в українському експорті продукції сільського господарства? Ні. Українці вирощують те, чого без них природа не виростить, – росіяни ж видобувають те, що вже є у природі. При цьому, на відміну від низки експортерів нафти і газу, Росія не змогла і не може дати раду своїм нафтогазовим надприбуткам, які отримала після 2000 року. Тобто нинішня РФ органічно нездатна до модернізації економіки та соціальних реформ. А от нарощувати озброєння і займатися «гібридними війнами» вона здатна, і саме цим курсом рухається. Чи є в цих засадничих речах, які визначають соціально-економічну політику, Україна копією Росії? Ні.

Я вже не кажу про те, що «заманювати інвесторів» у країну, яка змушена вести оборонну війну – справа складна і далеко не першорядна; головне для України – якісно перебудувати фронт і тил, унеможлививши успіхи агресора.

Сказане не означає, наче українці не мають проблем. Просто проблеми ці у своїй більшості відмінні від тих, які постають перед сусідньою країною. Це розумів навіть Кучма, поставивши своє ім’я на книзі «Україна – не Росія»…

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Rambler's Top100