СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Україна - це Я!”


Степовики

1 березня 2016 р. | Автор/джерело: Юрій Фоменко, «Земля Мамаїв»
 23819

Наддніпрянщина. Дітлахи в ній- як місцеві вітри в цих степах. Їх думки мають непередбачувану логіку. Їх мрії одночасно чисті і наївні, а нерозуміння того, що навколо них те, про що мріють в великих містах, викликає посмішку.

Підсмажені на сонці, обвітрені, розмірені як течія степових річок, і запальні як літня гроза. Три зустрічі зі степовиками.

Новгородка

Шлях в степу. Їду, підіймаючись на пагорби і скочуючись з них, одним словом - по хвилях степу і серед хвиль, що біжать ланами стиглої пшениці. Позаду Кривий Ріг, попереду Кіровоград. Щоб перепочити, звернув до Веселих Боковеньок. Блукав алеями тінистого парку, розглядав з містка фото хмар у воді, рушив далі. На шляху Новгородка. Зупинився придбати щось для чистки черевиків.

Типовий ринок в невеликому райцентрі - прилавки, неспішний люд, видно, що люди знаються між собою. В пошуках потрібного краму зустрів двох хлопців, років десяти і дванадцяти. Симпатичні підлітки смакували хот-догами. Сказати, що хот-доги були великі, то нічого не сказати. Все було дуже по-багатому, інгредієнти утопали в кетчупі поміж рум’яними злегка підсмаженими частинами булки. Одним словом, цю різновидність ход-дога можна назвати "райцентрівський". Після вітань і їх відповіді на моє запитання про місце продажу потрібного товару, я не втримався і продовжив бесіду.

- Хлопці, а звідки ви?

- Ми з Митрофанівки, а тут допомагаємо батькові продавати кабана.

Хлопці пішли далі, а я стояв в роздумах над продажею кабана і купівлею хот-дога… Сам такий був.

Тепер, коли бачу ларьок з вивіскою “Хот-дог”, то згадую себе, хлопців і уявляю їх митрофанівського кабана.

Мандриківка

По берегам Дніпра, що не село, то сторінка, а то і дві в історії України. Мандриківка... Одна назва говорить про серйозність цього населеного пункта і панства, котре в ній мешкає. Мав бесіду з молодим чоловіком вищеназваного поселення, заснованого в незапам’ятні часи. Бесіда була настільки серйозна, наскільки вона могла бути між двох людей з різницею в роках чотири десятиріччя. Модерновий пан з компьютером у сумці через плече закінчував рахувати перший десяток років. Повний планів на першу половину другого десятиліття, з цікавинкою розглядав мене як людину з минулого століття.

- Максиме, а ти знаєш яке село нижче по Дніпру за Мандриківкою.

- Лоц-Камянка.

- Чув, що там раніше лоцмани жили.

- Так. Вони за південним мостом тримали відділення “Нової пошти” і возили плотами посилки в Запоріжжя.

- …?!

В принципі правильно. Добавити особливо нічого. Видно, що пан Максим володіє темою.

Стара Огрінь

Переді мною стояв реальний олігарх пан Андрій зі Старої Огріні. Він мав за спиною два класи і рюкзачок. В рюкзачку були його активи – магніт, збільшувана лінза, ліхтарик, дзвінок до велосипеда, набір гачків і поплавків, …., самі необхідні інструменти, якими можна було щось від чогось відкрутити. Життєрадісний його погляд давав зрозуміти, що до кінця канікул у нього ціла вічність для добрих справ і пригод.

- Андрію, ти багата людина.

- В мене ще дві верші в Шиянці і дідовий човен в городі на березі.

- Нема слів… Давай я тебе пригощу морозивом.

- Дякую. У мене є сім гривень.

Переді мною стояв реальний олігарх. Нехай він ще не довчив грамоту і про нього ще не писала районна газета, але за цим точно діло не стане. Його вік був позначений цифрою “вісім”. Його активи оцінюються дорожче за мільярди у панів, котрим вже ніколи не позначити однією цифрою “вісім” свій вік.

...Степ. Він скрізь. Навколо вас, в вашій душі і ви в нім.


 Повна версія


 Facebook
 Коментарі