СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Духовність”


Роздуми про світську державу, або «Не сунь свого носа до чужого проса»

29 липня 2006 р. | Автор/джерело: Сергій Одарич, «Українська правда»
 19905

Дивно чути заклики духовної особи Патріарха Філарета до влади підняти меча проти «антиукраїнських» злочинних елементів, або про потуги української влади створити єдину помісну православну церкву…

І якщо політичні гасла з вуст Московського Патріарха Алєксія ІІ та танцюючого під його дудку Київського Митрополита Володимира вже не дивують (Московія є Московія, хоч і з її світсько-путінською маскою!), то чути і бачити подібне від українських лідерів, які претендують на ЄВРОПЕЙСЬКІСТЬ, дикувато!

У ХУІІІ – ХХ столітті, на час, коли у всьому світі формувалися нові форми контролю держави над суспільством – так звані "нації" – на території України націю сформувати було практично неможливо: тяглості традиції української влади не було, натомість, повсюди існувала або імперська – у випадку з Росією, або колоніальна – Австро-Угорська – адміністрація.

Цілком очевидно і прогнозовано це вилилося у адміністрацію радянської України – одну з найконсервативніших та бюрократизованих систем у особі Щербицького та команди, вірну Центру і справі соціалістичного будування за наказом Москви.

Винятком є хіба що кримські татари, які "генетично" звикли жити у формі держави, і які таки добудуться державності, коли найближчим часом розчаруються в своїх псевдо-націонал-демократичних колегах з "материкової " України.

Та ще частина іммігрантської галицької інтелігенції, яка має досвід будування імперської державності Австро-Угорщини, що успішно доводить, розбудовуючи і тепер Канаду, Росію, Аргентину та Австралію, та спротиву дійсно націоналістичних ОУН-УПА.

Тому в 1991 році незалежною стала не Україна, а Українська Радянська Соціалістична Республіка: з адміністрацією замість легітимної, обраної на всенародних виборах влади, з населенням замість нації, з казна-чим замість ідеології, з нездарами замість бюрократії.

А ще з великою купою пенсіонерів "союзного значєнія" – колишніх (та і теперішніх!) ультраконсервативних вояк, які каталися на танках по Чехословаччині та розважалися в Новочеркаську, а на пенсію вирішили приїхати доживати віку в ситу Україну, одночасно глибоко її ненавидячи.

Саме вони й стали тим самим соціальним ґрунтом, який наразі і провокує в країні мовні, релігійні, етнічні та територіальні "заворушення".

Нездари, захопивши зрештою й адміністрацію, не будучи зобов'язаними принципом представницької демократії та особистої відповідальності перед населенням, якого, звичайно ж, не представляли, та говорячи й діючи вищезгадане казна-що, не знайшли нічого ліпшого, як... мавпувати державницьке будування в Росії!

Зокрема, і у церковній сфері, говорячи про єдину помісну церкву; у мовній політиці – використовуючи в інформаційному просторі "общєпонятний" замість державного; в економіці – дозволивши космополітам-олігархам розграбувати народне добро.

В політиці – Єльцин шарахнув по Білому Дому з танка, а Кучма венеціанськими методами переміг Мороза, який зараз тими самими методами і віддячує вже іншому президенту. В адміністрації – давши на відкуп місцевим "елітам" цілі регіони за умови наповненого феодальними методами центрального общака (державного бюджету)...

Звідси все і почалося, тобто продовжилося.

Але ж у Конституції України чорним по білому – і не ієрогліфами, щоб відбити охоту у двозначних "коментах" – написано, що ця держава є СВІТСЬКОЮ – тобто церква окремо, держава окремо.

Народ вірить у той культ, який йому зрозумілий чи модний, держава не вказує, у що кому вірити, церква не сується в суєтну і мирську політику, а вимолює гріхи.

А що маємо насправді? Ющенко за одну пасхальну ніч встигає обскакати всі православні конфесії, а якби співпало, що в цей день святкують щось євреї, мормони або мусульмани, він би сунувся й у синагогу та мечеть.

Один з міністрів привселюдно святкує релігійну ініціацію; міністерство освіти всерйоз збирається ввести діткам у школах якщо не Закон Божий, то, принаймні, основи християнської етики.

Московський патріархат на президентські вибори випускає православний календар, де поряд з Нерукотворним Спасом світяться лики Януковича та Сабодана, а серед церковних постів та свят скромненько так затесався ще один червоний рядочок – день виборів президента, якого всі православні поголовно мають підтримати. Філарет у вузах агітує за Ющенка, Ахметов створює власний "джихад" – Партію Мусульман України...

І сміх і гріх! Філарет, забувши про "кесарю – кесареве, Богу – Боже" та заручившись підтримкою Ющенка, хоче тягатися за політичну владу у церковних ділах з Сабоданом, за яким маячить зловісна фігура Рідігера, підтримувана Путіним та успадкованим від КГБ особливим відділом церковного спецназу-розвідки та, звісно ж, "пєнсіанєрами союзного значєнія".

Тому потрібно було б бути мордовськими селянами в Україні, щоб не використати ці карти у боротьбі проти недолугої української держави – звідси і всі сучасні провокації на церковну, мовну та регіональну тематику!

Тому висновки для українського народу, а в перспективі - і для легітимної, обраної ним же української влади, мають бути наступними: по-перше, не потрібно наслідувати приклад північного Путіна у намаганні заручитися підтримкою церковних сінекур у державних справах, а мати "почуття ліктя" з тими, хто, може, і хреститися нормально не вміє – сотнями тисяч молодих людей, які вийшли на Майдан як за "оранжистів", так і за "небесних".

По-друге, відмінити указ Кучми про передачу належного громадам майна релігійним організаціям і слідувати прикладу Гавдиди (керівника ОУН в Україні, якого, за однією з версій, спецслужби московського патріархату вбили за намагання повернути Почаївську Лавру у власність громади).

Треба віддати народу України відібрані за "попустітєльства" попереднього гаранта 4000 історичних та архітектурних пам'яток для розвитку культурного, мистецького, туристичного та історичного потенціалу України, а не безоглядно віддавати їх для відправляння культових церемоній правовірним попам та їхньому "контингенту" – гіперрелігійними пенсіонерами "союзного значєнія", які з однаковим "рвєнієм" ходять як під хоругвами з Ликом Спаса Святого, так і під псевдомарксистськими знаменами конотопської відьми.

По-третє, світським лідерам не можна "світитись" у релігійних ритуалах жодної з конфесій.

Бо вони – представницька влада СВІТСЬКОЇ республіки, а не теократичної монархії! Тому в церкву може піти громадянин Віктор Ющенко чи громадянин Віктор Янукович, але не президент чи прем'єр-міністр.

По-четверте, у кримінально-адміністративному порядку повішати на сухій гілляці ворогів народу України – надовго відіб'є охоту до провокацій! Не потрібно лізти політикам і політиканам у справи церкви, і церква не полізе у справи державно-політичні.

По-п'яте, замість введення релігійної етики в школах подумати про те, як вирішити... кризу загальної середньої освіти як такої – інтелектуальне звиродніння народу видно неозброєним оком.

І останнє: не потрібно відкидати радянської (пострадянської) ідентичності: кілька мільйонів людей знайшли прихисток за кордоном або у церков, бо їм було відмовлено у праві соціально-політичного існування у рамках звироднілого капіталістичного сьогодення, не критикувати, а уважно вивчити досвід Білорусі та Лукашенка, якому вдячні білоруси через 1-2 покоління пам'ятник поставлять.

Зрештою, пам'ятаймо як… Отче наш: УКРАЇНА – СВІТСЬКА ДЕРЖАВА! У наш час, напевне, немає провокаторів, а є ті, хто піддаються на провокації. Чи не так, свідомі, думаючі, гідні громадяни? А для застереження пам'ятаймо старі, перевірені вогнем і мечем, потом і кров'ю, дідівські істини: "пани сваряться, а у хлопів чуби тріщать"! Чи не так?

Шануймося!

Сергій Одарич,
Молодіжний центр міждисциплінарних досліджень ім. А. Ю. Кримського

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі