СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Українці”


“Олена Теліга була цілим світом”

19 липня 2006 р. | Автор/джерело: Віктор ВЕРБИЧ, «Сім`я і дім»
 34730

Темно-бронзове волосся, відкрите обличчя… У полон погляду її зеленкуватих очей потрапляли навіть, здавалося б, невиліковно байдужі чоловіки. Та взаємністю відповіла хіба двом. Один із них жив у селі Заліси, що на Ратнівщині.

Серце Олени Теліги, Українки з великої літери, тієї, кого називатимуть Божим перстом, зупиниться на тридцять шостому році. Похоронять без останньої сповіді, без труни. А відтак згадуватимуть як про ту, яка разом з Лесею Українкою – “найвизначніша жіноча постать в українській літературі”.

“ЦЕ, МОЖЛИВО, БУЛА ОДНА МИТЬ”

У її сім‘ї спілкувалися російською. Брати Лев і Сергій були зациклені на політиці великодержавності. Останнього вважали відомим російським поетом. Очевидно, й перебування в Києві суттєво не змінило Олениного сприйняття національних ідеалів. “Це було десь двадцять третього року, як ми з мамою йшли з Києва до Польщі, - розповідала Олена Уласові Самчуку. – Ніч, дощ… Мені п‘ятнадцять років… Уявіть собі великодержавного, петербурзького, імперіального шовініста, який з дитячих років звик дивитися на весь простір на схід, захід і південь від Петербурга як на свою кишенькову власність… Така собі Богом дана Русь”.

Та Оленине сприймання українського кардинально зміниться після однієї вечірки у середовищі …ненависників України. “Сталося це дуже несподівано й дуже швидко. Це, можливо, була одна мить, - згадувала вона, розмовляючи з редактором “Волині” та автором однойменного роману. – Це було на великому балу в залах Народного дому на Виноградах, що його улаштував якийсь добродійний комітет під патронатом Карла Крамажа. Я була тоді у товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо хто і невідомо з якого приводу почав говорити за всіма відомими “залізяку на пузяку”, “собачий язик”, “мордописня”… Всі з того реготали…У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знала чому. І я не витримала цього напруження, встала, вдарила кулаком по столу й обурено крикнула: “Ви хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері! Я вас більше не хочу знати!” Я круто повернулася і, не оглядаючись, вийшла. І більше до них не вернулася. З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою”.

Відтоді вона спілкуватиметься лише рідною. А в когорті найближчих ідейно будуть і Дмитро Донцов, й Олег Ольжич, і Євген Маланюк. Із Михайлом Телігою, з яким стане на рушник, єднатиме не лише інтим, але й переконання.

Письменник Борис Рогоза констатуватиме: ”У Чехії знайомиться з українським козаком, бандуристом Михайлом Телігою. Тоді вже вона й стає – після гучного весілля – Оленою Телігою”.

“А ТОДІ ЖИВ І ПОМЕР У ЇЇ ТІНІ”

“Ох, чому ж це серце б‘ється молотом, а уста мої – розквітла китиця? І чому це полум‘ям і золотом кожна річ в моїй кімнаті світиться? Повернувся, хоч тебе й не кликала. А слідом – весна моя заблукана. І згоряють у вогні великому всі закони, що були розлукою”, - зізнається Олена Теліга у вірші “Подорожній”. Якою мірою це “повернувся” стосуватиметься чоловіка? Про Михайла Телігу мистецтвознавець Аркадій Горняткевич висловився по-максималістськи: “Спершу він зробив свою дружину Олену (дівоче прізвище Шовгеніва) тим, ким вона згодом стала в українській літературі, а тоді жив і помер у її тіні”.

Їм вестиметься нелегко. Михайло зароблятиме після 1929-го працею інженера-землевпорядника у Желязній-Жондові (Польща). Коли в дружини не було можливості вчителювати, співала під акомпанемент чоловікової бандури у ресторанах і кабаре. За версією згадуваного Аркадія Горняткевича, Олені доводилося пробувати себе й у ролі манекенниці, аби отримати якийсь гріш. Звертаючись до чоловіка, вона зазиратиме в прийдешнє: “Не цвітуть на вікні герані – сонний символ спокійних буднів. Ми весь час стоїмо на грані невідомих шляхів майбутніх”.

І все-таки їх єднало з Михайлом велике почуття. За чотири місяці до завершення свого земного шляху Олена напише чоловікові: “Моє ти золотко рідне, мій найліпший у світі Михайлику! Любий мій!.. Що буде в Києві? Як? Не знаю! І сумно мені, що ти не їдеш зі мною… Рушай, рідний!” (Рівне, 17 серпня 1941 року). І він приїде. А коли заарештовуватимуть письменників на Трьохсвятительській, і сам назветься літератором. І піде в останню путь разом із дружиною, яка на стіні камери №34 залишить свій останній автограф: “Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга”.

“Хоч їхнє подружнє життя, можливо, не було достатньо щасливим, - констатував Аркадій Горняткевич, - але Теліга залишився вірним своїй дружині аж до її смерті”.

“ОЛЕГ ШТУЛЬ ОБОЖНЮВАВ ПАНІ ОЛЕНУ”

Олена Теліга познайомилася з Олегом Штулем у Варшаві. Вона вчителюватиме, він студіюватиме філософію. “Оригінальна в образах та ідеях, цілісна як рідко хто інший, елегантна у формі своїх віршів, елегантна у своїй статурі “прудконогої Діяни”, як казав Дмитро Донцов, вона не могла не сподобатися Олегові. Очевидно, їхні стосунки були настільки щирими, що він запрошує Олену на Волинь, у Заліси, де проживали батьки (це село неподалік містечка Заболоття). Тамтешню православну парафію очолював отець Данило Штуль.

Доктор філології, професор Іван Денисюк, уродженець Залісів, був свідком перебування в цьому селі Олени Теліги. “У 1938 році мені було чотирнадцять, - згадує вчений. - Олену Телігу я бачив неодноразово й досить добре запам‘ятав… Щось непереможно тягло дивитися на неї, вдивлятися в її обличчя. На обличчі була вона не вродлива, але досить висока й струнка. Одягнена в елегантний бежевий плащ… Капелюшок, як тепер мені здається, бронзової барви. Але та її постійна усмішка! Дивовижна, сповнена таємничості, повабу і чару. Якийсь мудрий погляд, щиро зацікавлений усім і дещо наївний. Інколи бачив їх учотирьох – її, Антоніну Штуль (дружина отця Данила. – В.В.), Олега й Василя (молодшого брата, який згодом працюватиме в Самчуковій “Волині”. – В.В.). Пані в капелюшку – неначе королева”.

Навіть за зовнішніми ознаками в них було немало спільного. Про Олега Штуля згадуватиме поетеса Марта Калиновська: “Такий погляд його синіх очей, які завжди світилися усмішкою”. Нашому землякові судиться пройти і бути поряд з Тарасом Бульбою-Боровцем, і пройти крізь пекло концтабору. Про силу почуттів до Олени свідчить і факт, на якому акцентує увагу Василь Михальчук, дослідник життєпису Штуля-Ждановича: “Він ніби під силою магнітного притягання прямуватиме (1941 року. – В.В.) разом із Телігою, Ольжичем та іншими до Києва”. Так, головним мотивом у цій ситуації могли бути політичні орієнтири. Але звернімося безпосередньо до поезії Олени Теліги: “Коли приходиш ніжний і шумкий, і дзвоном слів перетинаєш спокій, мені здається – весняних потоків пливуть бурхливі і ясні струмки… Так радісно тримать твої долоні у цій кімнаті, де в низькім поклоні схилились айстри на овальний стіл” (“Напередодні”). У присвяті – лаконічне (і промовисте!) : Олегові Ш. Своєю чергою, переконує професор Іван Денисюк, “Олег Штуль обожнював пані Олену”.

У Києві вони мешкатимуть в одній квартирі - Олена, Михайло, Олег… Та Штулеві вдасться уникнути арешту й розстрілу. Згодом він присвятить поетесі нарис “На зов Києва”, а його дружина Катерина Кобилко, з якою візьме шлюб 1945-го, присвятить Олені Телізі п‘єсу “Поворот”. Олег Штуль-Жданович, не вникаючи в деталі, зізнається, як нелегко жити спогадами йому, людині, “для якої Олена Теліга була цілим світом – блискучим, високим, сонячним, як мрія”.


* * *

Олена ШОВГЕНІВА народилася 21 липня 1907 (за іншими версіями 1906-го) року в Санкт-Петербурзі. Впродовж 1918 – 1923 років мешкала в Києві. Батько Іван Опанасович Шовгенів очолював департамент шляхів (нинішня вулиця Богдана Хмельницького, 10) в уряді УНР. Після еміграції жила в Польщі та Чехії. 1 серпня 1926 року вийшла заміж за Михайла Телігу. Неодноразово бувала на Волині. Впродовж 1929 - 1939 року вчителювала у Варшаві, 1939 – 1941 року жила у Кракові. 15 липня 1941 року разом з Уласом Самчуком перейде через річку Сян, відтак дістанеться до Львова. Упродовж вересня – жовтня перебуває у Рівному, 22 жовтня приїжджає до Києва. Буде одним із лідерів ОУН, очолюватиме Спілку українських письменників, редагуватиме журнал “Літаври”. 9 лютого 1942 року її заарештують – камера №34 гестапо на нинішній Володимирській, 33. 22 лютого розстріляна. Похована в братській могилі у Бабиному Яру (неподалік від нинішньої телевежі). “Душа на сторожі” – перша книга Олени Теліги – побачить світ 1946 року.

Михайло ТЕЛІГА народився 21 листопада 1900 року в станиці Охтирській на Кубані. Закінчив фельдшерську школу в Катеринодарі. Тоді ж опанував гру на бандурі. Був старшиною у війську УНР. Закінчив Українську господарську академію в Подебрадах (Чехія), ректором якої був Іван Шовгенів, батько його майбутньої дружини Олени. Загинув 22 лютого 1942 року в Києві.

Олег ШТУЛЬ (ЖДАНОВИЧ) народився 1 липня 1907 року в селі Лопатичі неподалік Олевська на Житомирщині. Закінчив Волинську духовну семінарію у м. Кременці та філософський факультет Варшавського університету. У складі похідної групи Олега Ольжича разом з Оленою Телігою вирушив в Україну. Після арешту – у концтаборі Заксенгаузен. З 1948 року – в Парижі, де до 1977 року редагує тижневик “Українське слово”. Після смерті полковника Андрія Мельника – третій (першим був Євген Коновалець) голова Проводу Організації українських націоналістів (1948 – 1977). Помер 4 листопада 1977 року. Похований у Бавнд-Бруку 12 листопада 1977 року.

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі