СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Людина і влада”


Коли накипіло...

1 липня 2011 р. | Автор/джерело: Оксана Піддубна, “Горіх”
 21695

Я ніколи не страждала на заздрощі, намагалася завжди бачити свій шлях. Шлях світлий і добрий, щирий, бо переконана, що лиш таким чином людина може зватися справжньою. Завжди вважала, що моя країна найкраща у світі, як і її народ.

«Я належу до нації, яку благословив Іван Павло ІІ», – влучно сказала Ліна Костенко. Моя віра допомагала мені жити і боротися. Але останнім часом я почала відчувати фізичний біль від того, що мої знайомі виїхали за кордон, і їм ТАМ добре, їм ТАМ щасливо, їм ТАМ краще. І більше того, почали писати обурені листи, мовляв, що ти там ще й досі робиш, збирай речі і їдь сюди.

«Дебільна країна», – їхній висновок. Спочатку я злилася, потім мучилася, а потім, переборюючи біль, почала їх розуміти. Ми живемо лиш раз, навіщо присвячувати роки боротьбі за існування???

За віщо ми повинні терпіти зграю недолюдей біля керма влади, грубіянство в соціальних службах, абсолютну незахищеність перед міліціянтами і ще купу різноманітних проблем від нас не залежних? Коли ти почуваєшся у рідній країні «третім сортом», бо не маєш великих статків і нахабства, навіщо тоді ТАК жити? Боротьба протягом усього життя не означатиме успішний фінал.

Це не зневіра і не гімн розчарованого недопатріота, це суб’єктивна оцінка. І я не засуджую і не героїзую своїх знайомих, що знайшли кращу долю поза рідною країною, я їх розумію. Не серцем, не почуттям, холодним розумом розумію.

«Коли держава говорить з тобою кийками, з нею важко сперечатися». Деколи краще промовчати і піти. У цьому разі – полетіти...

Ви спитаєте, що я хочу цим сказати? А хтозна. Я б це назвала «Накипіло». І страшенно боюсь, що і мені скоро накипить…

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі