СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Думка українця”


День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні

23 червня 2006 р. | Автор/джерело: Петро ПРОЦИК, для порталу «Аратта-Україна»
 26224

22 червня 1941 року трагічною сторінкою увійшло у життя мільйонів українців. У цей день розпочалася найжахливіша війна в історії нашого народу. Український народ зазнав у цій війні найстрашніших втрат. Ми нікому й нічим не зобов’язані за визволення нашої землі від чужинських поневолювачів.

Перемога, головними героями якої до цього часу, чомусь, вважають себе комуністи та їх поплічники дісталася нам дуже і дуже нелегко, надто дорогою ціною.

Наша нація за роки другої світової війни втратила 8 мільйонів своїх громадян (5,5 мільйона цивільних і 2,5 мільйона військових), про що зовсім не зайвим було б нагадати світовій громадськості ( для порівняння втрати Німеччини — 6,5‚ Росії — 6 мільйонів).

Маємо гідно вшановувати світлу пам'ять наших земляків, віддавати належне нашим дідам, батькам, сестрам, братам, які стали жертвами жорстокої боротьби двох людиноненависницьких систем — комуністичної та нацистської. Ці люди свято виконували свій воїнський обов'язок, вони захищали нашу Батьківщину і у випадку потреби, не вагаючись, готові були віддати - і віддавали! - найдорогоцінніше - своє життя в боротьбі з нацизмом. Їх імена, їх страждання і подвиг мають вічно бути у серцях нащадків.

Але ніхто не має права забути, що трагедія 41-го мала свій початок у передвоєнній політиці колишнього Радянського Союзу. Саме ця держава, по-суті, викормила нацизм, озброїла, вивчила його, плекала майбутню війну, щоби реалізувати вже підписані спільні плани перерозподілу світу.

Саме Радянський Союз був співучасником Німеччини у порушенні умов Версальського договору, на його території навчалась майбутня нацистська армія, її цвіт – льотчики, танкісти, артилеристи, хіміки. Саме комуністичний режим забезпечував металом воєнну промисловість Німеччини, до останньої передвоєнної хвилини вивозив їй зерно, інші продукти, відібрані у нашого народу, що вмирав з голоду.

Саме Радянський Союз, підписавши договір з Німеччиною, розв’язав Гітлеру руки для війни на Заході.

І лише нахабством нинішніх комуністів та нашим безпам’ятством можна пояснити їх спроби ще й нині виправдати передвоєнну політику СРСР.

Адже й досі, навіть у Верховній Раді лунає їх нагла брехня, наприклад „…Внешняя и внутренняя политика Советского Союза в предвоенный период была по своему существу оптимальным ответом на сложнейшую международную обстановку, сложившуюся вокруг него и против него.

Воссоединение западноукраинских, западнобелорусских земель было восстановлением исторической справедливости, грубо попранной в свое время военной силой, имело освободительный характер.

Трагическое начало Великой Отечественной войны было следствием не столько ошибок и просчетов в политике советского руководства, сколько объективных причин как внутреннего, так и внешнего порядка”.


І ця брехня, на жаль, не отримує достойної відсічі.

Маємо пам’ятати також, що й визволення України відбувалося страшною ціною життя наших юнаків, котрих повально мобілізовували у місцевостях, де котився фронт, і ненавченими, подеколи, навіть, не перевдягненими й неозброєними, кидали у бійню, нищили, щоб завтра наловити нових.

Маємо пам’ятати, що за визволення України, її незалежність боролись українські патріоти й по інший бік фронту. Вони у війну боролися як партизани проти німців, а після війни несли тяжкі втрати громадянської війни у зв’язку з комуністичним терором у Західній Україні. А ще маємо дивізійників, колишніх вояків дивізії СС “Галичина”, яких німці силою забирали у свої дивізії, як це вони робили на всіх окупованих землях. А закарпатці воювали в угорській армії, а буковинці — у румунській.

Отже, вшановуючи гідну пам'ять тих наших людей, хто громив нацистів у рядах Червоної Армії та в радянських партизанських формуваннях, ми повинні на такому ж рівні вшановувати і тих, хто боровся за Перемогу в інших формуваннях, насамперед у формуваннях Української Повстанської Армії, хто гинув в інших арміях, у полоні, „наших й не наших” таборах.

Згадаймо ж тих, кого вже нема з нами. Вклонімося тим, хто ще живий.

Довідка:

День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні


- відзначається в Україні згідно з Указом Президента №1245/2000, від 17.11.2000 р.


 Повна версія


 Facebook
 Коментарі