СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Державність”


Російські законодавці перманентно “ділять” Україну

30 травня 2006 р. | Автор/джерело: Павло БОНДАР, для порталу «Аратта-Україна»
 21919

Слід визнати послідовність держдумців нашого північного сусіди – вони щороку у різній площині, але обов’язково кілька разів на рік, ініціюють питання про захист співвітчизників та статус російської мови в Україні, відмову від наявного кордону, відторгнення частини території нашої держави, тощо.

До того ж, це робиться у прив’язці до внутрішніх політичних подій в Україні, особливо суперечливих за тлумаченням різних політичних сил.

А такі російські політики, як Затулін, Рогозін, Жириновський, Алксніс та Ко навіть не ховають задоволення від можливості у черговий раз облити брудом українську державність. Не виключено, що це не просто неоімперські заангажованість, а певна політична „генетика”… Яка дозволяє декому у Кремлі (і не тільки там) маніпулювати українсько – російськими відносинами з точки зору бажаних для них змін геополітичного балансу сил і інтересів.

Отак і знову Державна Дума Російської Федерації вирішила „озадачити” власний уряд розглядом заходів по поверненню Криму у склад Росії, посилаючись на домовленості з Турцією більш ніж двохсотрічної давнини.

От тільки виникає низка запитань з цього приводу. Чому за точку відліку взято цей термін, а не, наприклад, ті часи, коли Московія була всього – на всього глухою провінцією держави наших історичних попередників, коли, до речі, ще не існувало й Туреччини, а наша присутність у Криму визнавалася всіма, від Візантії до Скандинавії.

Чи, можливо, варто згадати період громадянської війни минулого століття, коли кримсько – татарський меджліс оголосив про наміри приєднатися до незалежної України.

До слова, такі ж наміри були задекларовані Великою Радою кубанського козацтва та Великим Кругом донського козацтва.

В цьому ж контексті можна було б згадати й про етнічні українські землі, не кажучи вже про заселенні українцями, у складі сучасної Російської Федерації…

Однак варто зазначити, що за останні 15 років світова спільнота неодноразово примушувала Москву відмовлятися від територіальних претензій до нас.

Тим не менше, це фактично часто – густо ігнорується на офіційному рівні Росії, а це дуже багато про що говорить. Насамперед про те, що актуальним залишається споконвічний постулат російської політики, визначений ще нашими українськими класиками – „російська демократія закінчується там, де починається українська незалежність”. Це, як кажуть, ми вже проходили неодноразово.

Тобто всілякі газові, м’ясомолочні, та інші претензії не тільки підтверджують спрямованість Кремля на (якщо вистачить сил і можливостей) поглинання сучасної України. Але й спонукають до роздумів, як дати „по рукам” ймовірному агресорові настільки гарно, щоби раз і назавжди відбити охоту до подібних авантюр. Принаймні щодо нас, а ще краще - взагалі.

Шляхів досягнення цього, на думку автора, більш ніж достатньо. Від вступу України до НАТО (якщо це зараз реально) до відновлення власного ракетно – ядерного потенціалу (якщо це буде потрібно); від мирної дезінтеграції Російської Федерації по сценарію розпаду СРСР до її силового розподілу між усіма зацікавленими в цьому…

У будь якому випадку одне залишається незмінним – Росія не становитиме нікому загрози тільки за двох умов: перше, стане демократичною (за історичним прикладом Японії), друге, буде демілітаризованою (за аналогічним прикладом Німеччини). Альтернатива – відхід її в історію.

Вважаю, що такий підхід до розв’язання нинішніх та майбутніх криз в українсько -російських відносинах має, серед інших, право на існування та втілення у життя.

Зовсім не завадило б щоби нинішнє керівництво України не мало ілюзій з питань російської пасіонарності. Для України двадцяті роки ХХ століття, не кажучи вже про інші часи, дають підстави для таких оцінок, висновків і пропозицій.

І, насамкінець, якщо дивитися на історію неупереджено, то російським парламентарям не варто було посилатися на саме на ті договори, котрі Росія порушувала.

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі